Джек Керуак

Обгортка: 
КЕРУАК, Джек (Кеrоuас, Jack — 12.03.1922, Лоуелл, Массачусетс — 21.10.1969, Сент-Петерсберг, Флорида) — американський письменник. Один із духовних батьків «розбитого покоління» (the beat generation) у літературі США повоєнного періоду, Керуак народився в сім'ї власника невеликої друкарні у провінційному містечку Лоуелл, де й проминули його дитинство та рання юність. Батьки прибули у США з Канади. Предки ж письменника були вихідцями з Франції. Виховувався Керуак у католицькій вірі, провчившись навіть декілька років у єзуїтській школі. На поч. 40-х pp. Керуак займався в Колумбійському коледжі, де він старанно вивчав В. Шекспіра. Однак, не закінчивши курсу в коледжі, Керуак вступив на службу у флот. Замолоду Керуак часто змінював місця роботи: він працював шляховим обхідником, збирачем бавовни, спортивним оглядачем провінційної газети, пожежником, робітником на будовах тощо. 1946 p. Керуак розпочав писати свій перший роман автобіографічного характеру — «Містечко та місто» («The Town and the City»), який завершив через три роки. У 1950 р. роман був надрукований і пройшов майже непоміченим. Через рік у Керуака вже був готовий новий роман «На дорозі» («On the Road»). Шість років було витрачено автором на те, аби переконати видавців надрукувати його. І, зрештою, коли 1957 р. роман вийшов друком, він викликав сенсацію та увійшов до списку бестселерів. Із цього моменту ім'я автора та ідеї «розбитого покоління» стали широковідомими і в Америці, і за її межами. «Розбите покоління», чи бітники (термін належить Керуаку), було виразником духовної кризи американської молоді 50-х років в умовах політичної реакції, страху перед ядерним знищенням, «холодної війни», «маккартизму». Поворот до пізнішого «суспільства достатку», що розпочався відтоді, викликав попервах неприйняття лише в небагатьох представників молодої інтелігенції, головно — у мистецької та літературної богеми, до якої й належала більшість бітників. Вони виступали з протестом проти конформістської налаштованості суспільного та літературного життя США того часу. У літературі ідеї «розбитого покоління» найбільш повно представлені у творчості А. Гінзберґа, Г. Корсо, Л. Ферлінґетті й ін. Як перший, так і наступні романи Керуака значною мірою автобіографічні. За задумом автора вони склали розлогу сагу «Легенда про Дулуозів» («The Duluoz Legend»), матеріалом для створення якої стала історія родини Керуака, його близьких і друзів. «Містечко та місто» присвячений життю американської родини впродовж двадцяти з лихвою років. Це роман не про бітників, а про те, як стають бітниками, це — передісторія бітництва. «Містечко та місто» написаний у досить традиційній реалістичній манері. Він наче поділяється на дві частини: перша присвячена «містечку», друга — «місту». Докладна та непокваплива манера опису в першій частині помітно відрізняється від другої. Сюжет роману доволі простий. У маленькому містечку Гелловей замешкує родина Мартінів. Батько родини — Джордж Мартін, добра і чуйна людина, вельми поважана в Гелловеї. Він — друкар, як і батько самого автора. Численні діти Мартінів ходять у школу, поступово підростають. Однак на п'ятдесятому році життя Джордж Мартін розоряється і виїздить на заробітки у Нью-Йорк, внаслідок чого родина Мартінів розпадається. Невдовзі починається війна, гине один із синів. Сам Джордж Мартін помирає у цілковитих злиднях і самоті у своєму маленькому помешканні у Брукліні. У центрі уваги автора перебувають долі молодих Мартінів: Джо, Ліз, Френсіса та Пітера. Кожен із них по-своєму влаштовується чи не влаштовується у житті, але всіх їх постійно переслідує нав'язливий і незбагненний мотив загубленості, закинутості та самотності. Кожен із них на свій лад бітник. К. проводить думку, що всі люди — «чужі самі по собі». Роман «На дорозі», без сумніву, є найкращим твором Керуака. Саме він став справжнім маніфестом «розбитого покоління», найповніше втіливши дух і філософію бітництва. Роман написаний від першої особи. Головний герой — Сол Передайз. Оповідь, по суті, будується довкола Сола та його найближчого друга Діна Моріарті. У романі подано опис способу життя бітників, їхні нескінченні поїздки «автостопом» (голосуючи) або ж на спеціально викрадених для цієї мети автомобілях по всій Америці, з одного кінця країни в інший і назад. їхні пересування не мають ніякої певної мети, їм потрібен рух задля самого руху, дорога як така. Тим самим вони намагаються довести старшому поколінню, що жити слід не заради грошей, кар'єри чи становища в суспільстві, а задля «самого життя», сенс якого чимало з них вбачає в автомобільних гонитвах, джазовій музиці, «вільному коханні». У цій поетизації самоцільного руху Керуак показує, як відбувається поступове саморозкриття героя «на дорозі» у зіткненнях і зустрічах з різними людьми та ситуаціями, але це також і втеча з усталеного, осілого та цивілізованого світу у світ дороги, котра стає для героїв дорогою одкровення та духовного переродження. Лише на дорозі здобувається, за Керуаком, найвища форма якогось іншого духовного існування, коли свобода і втеча тотожні. Головне — це втікати, втікати від цивілізації до природи, від розуму — до уяви, від мудрості — до безумства. Такого роду втеча була названа Керуаком «великою мандрівкою». Вона уявлялася найкращим способом відсторонитися від всього буденного й усталеного з тим, аби зуміти зазирнути всередину себе. Стан наркотичного сп'яніння також було названо бітниками «мандрівкою», точніше ж — прощею. Прощею до глибин своєї душі, у приховані від денного світла розуму надра свідомості, у певний «четвертий вимір», незбагненний для земного «евклідівського» розуму. Керуак увів у подібну «культуру втечі від культури» як її органічний елемент поетику «відкриття Нового Світу», чарівної країни, до якої входять, аби розпочати зовсім інше життя та здобути іншу форму духовного існування. Для бітників такою країною стала Мексика, згодом для хіпі це будуть Індія і Непал, але пов'язаний з «мандрівкою» комплекс відчуттів і образів зостанеться по суті незмінним, таким, яким його відобразив Керуак. Через рік, у 1958 p., з'явився новий твір — роман «Підземні люди» («The Subterraneans»). «Підземні» — це бітники Сан-Франциско. Роман написаний від першої особи, від імені письменника Лео Переп'є, також одного із «підземних». Образ Лео Переп'є — найавтобіографічніший образ Керуака. Розповідаючи про Лео, Керуак, по суті, перераховує факти своєї біографії, не утруднюючись що-небудь змінювати навіть у деталях (наприклад, те, що він живе удвох із матір'ю і тримає в домі декілька кішок). Лео називає себе «несамовпевненою людиною та егоманіяком». Він — автор декількох ненадрукованих книг, мріє про славу, а тим часом працює на залізниці, проводячи кожен вечір у барах, серед бітників — «підземних» Сан-Франциско. Сюжет зводиться до історії кохання Лео Переп'є до напівнегритянки-напівіндіанки Мардо Фокс. Мардо Фокс — найтрагічніший образ роману. «Первозданна природність» у ній вільно поєднується з шизофренією. її хвороба, її напади одночасно і притягують, і відштовхують Лео. Усе в ній викликає в нього навпереміну то кохання, то зненависть. Роман присвячено копіткому дослідженню миттєвих станів героя, що змінюють один одного. У «Підземних...» Керуак порушив також тему расових упереджень. Цей роман печальний і смутний, як і всі інші романи К.; такими ж загубленими та самотніми є його герої. У більшості своїх романів Керуак користувався спеціально ним розробленим «спонтанним методом». Головний принцип «спонтанного методу» полягає в тому, аби записувати думки в тій послідовності, у якій вони виникають у свідомості, не вносячи жодних наступних змін. Будь-яка обробка тексту вважається прикрашанням. Піклуватися про стиль, композицію й тому подібні речі — це означає брехати, спотворюючи психологічний і розумовий процеси. Керуак терпіти не міг т. зв. «майстерності» та «стандартної англійської фрази». Керуак все це вважав брехливим і вимученим нудним прикиданням, гальмуванням спонтанного розумового процесу. «Спонтанний метод», на думку Керуака, сприяє досягненню максимальної психологічної правдивості, що усуває будь-яку відмінність між життям і мистецтвом. Керуак визнає, що його книги написані як наслідування романові М.Пруста «У пошуках втраченого часу». На його думку, відмінність між методом Пруста і «спонтанним методом» полягає в тому, що Пруст був поглинутий спогадами про минуле, тоді як сам Керуак прагне дати звіт про теперішнє. Наступні за «Підземними...» ще декілька романів та дві збірки віршів з художнього погляду помітно слабші за написане до того часу і є, фактично, варіаціями на теми перших трьох романів. Серед поетичних збірок найбільший успіх припав на долю зб. «Блюзи Мехіко»(«Mexico Citi Blues», 1959). Вірші збірки названі автором хорами, у них наявна спроба надати звучанню слова ритміко-мелодійного малюнку джазової імпровізації. Занепад творчості Керуака пов'язаний із присмерком усього бунту «розбитих». Як бітник, Керуак сказав усе, що міг сказати. Знаменно, що в романі «Біг Сур» («Big Sur», 1962) Керуак показав героя, розчарованого в ідеях бітництва. У своїх останніх творах Керуак з особливою силою проголошував тезу про те, що «розбите покоління — це покоління любові». Окрім вищеперерахованих, до «Легенди про Дулуозів» входять такі романи: «Волоцюги у пошуках дхарми» («The Dh&rmsi Bums», 1958), «Доктор Сакс» («Doctor Sax», 1959), «Мепі Кессіді» («Maggie Cassidy», 1959), «Видіння Коді» («Visions of Cody», 1960), «Трістеca» («Tristessa», 1960), «Видіння Жерара» («Visions of Gerard», 1963), «Ангели смутку» («Desolation Angels», 1965), «Caтopi в Парижі» («Satori in Paris», 1966), «Марнославство Дулуоза» («Vanity of Duluoz», 1968) та ін. ----------------------------- Наявні у бібліотеці твори: Малий пік.
Доступ заборонено: 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб мати доступ завантажувати файл.

Коментарі