Олесь Бердник

Олександр Павлович (Олесь) Бердник (27 листопада 1926, офіційно 25 грудня 1927 — †18 березня 2003) — український письменник-фантаст, автор понад 20 романів і повістей. Член-засновник Української Гельсінкської групи (УГГ). Біографія Народився 27 листопада 1926, с. Вавилове, Снігурівського району, Херсонської (нині Миколаївської) області. Через засніжені шляхи його батько дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, лише через місяць після його народження. Секретар сільради в свою чергу припустився одразу двох помилок — записав поточну дату, як дату народження, і написав рік, котрий лише мав наступити, що призвело до існуючої дотепер плутанини з датою народження письменника, але допомогло йому врятуватись від відправлення до Німеччини в роки окупації. Учасник війни (1943—1945), демобілізувався в 1946. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, 1946—1949 — театральну студію при театрі імені І.Франка (місто Київ). 1949 виступив на відкритих партійних зборах театру імені Івана Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). Був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колег, а також тим, що за вказівкою «згори» перекроюються п'єси класиків. Заарештований за звинуваченням у «зраді Батьківщини», 1950 засуджений за ст. 5410 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Відбував покарання на Півночі та в Казахстані. 1953 засуджений у таборі за статтею 5814 кримінального кодексу РРФСР на 10 років позбавлення волі. 1955 помилуваний. Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність, член СПУ з 1957. Став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 вийшло біля 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології. У квітні 1972 в квартирі М. та Р. Руденків, де мешкав Олесь Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили працю І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та дві друкарські машинки. 28 квітня 1972 Олесь Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб. Домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ П. Шелестом, який вибачився, але заявив, що «партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ». 14 травня 1972 йому повернули друкарські машинки, але реклама на виступи була ліквідована, його твори перестали публікувати. З 1974 Олесь Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР. 13 серпня 1976 вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР № 31 з приміткою «для службового користування»: «Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)». Тоді ж його було виключено з СПУ. Працював декоратором-вітражистом в об'єднанні «Художник». Восени 1976 Бердник вів консультації з М.Руденком, О. Мешко, Л. Лук'яненком про створення Української Гельсінкської Групи, 09.11.76 став її членом-засновником, підписавши Меморандум № 1 «Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні», де обґрунтована поява правозахисного руху, наведено список українських в'язнів сумління. У період з кінця 1976 до арешту 06.03.1979 брав участь і складанні й підписав десятки листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Бердника неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Бердник, оприлюднили Документ № 2 «Главам урядів держав — учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР» з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінкських груп. 14.10.1977 члени УГГ, які ще залишалися на волі, спрямували до Ради Міністрів УРСР «Клопотання» про офіційну реєстрацію Групи з наданням їй права юридичної особи. 09.11 Бердник написав від імені Групи «Маніфест Українського Правозахисного Руху». 09.05.1978 Бердник написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, «Міжнародній амністії», Л. Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М. Руденка. Заарештований Бердник за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації й пропаганди». З моменту арешту Бердник розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Бердника аж через два тижні. Інкримінувалося написання і розповсюдження статей «Свята Україна», «Альтернативна еволюція», «Свято Матері й Дитини», поеми «Закляття» (до 325-річчя приєднання України до Росії), участь в «антирадянській організації» (УГГ) та ін. Під час слідства Бердник визнав «помилки». 17-21 грудня 1979 Бердник засуджений Київським обласним судом на виїзному засіданні в м. Кагарлик за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. З 16.05.1980 утримувався в таборі суворого режиму ВС389/361, сел. Кучино Чусовського району Пермської області 07.09.1981-13.01.1982 перебував у СІЗО КДБ в Києві на «профілактиці». У лютому відмовився виступити свідком у справі Михайла Гориня. 07.09.1982 переведений у зону суворого режиму ВС389/35 (ст. Всехсвятська). Улітку 1983 знову перебував на «перевихованні». Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14.03.1984. 17.05.1984 в газеті «Літературна Україна» з'явилася «покаянна» стаття Бердника під назвою «Вертаючись додому», де сказано, що «Гельсінкський рух є творінням ЦРУ», а Руденко і Лук'яненко, «якби в них була справжня мужність, давно зійшли б зі шляху антипатріотизму і добровільної самоізоляції». У 1987 Бердник заснував громадську організацію "Ноосферний фронт «Зоряний ключ», мета якої — «збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговеті псевдоцивілізації». 16.12.1989 обраний провідником гуманістичного об'єднання «Українська Духовна Республіка», видає газети «Свята Україна», «Згода». Восени 1991 був висунутий (але не зареєстрований) кандидатом у Президенти України. Після звільнення вийшло біля 15 книг Бердника. 18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області, на території своєї дачі. Особисте життя Батько письменника Павло Трохимович Бердник був сільським ковалем, так само як його батько і дід, мати Марія Василівна — проста селянка. Олесь Бердник мав старшу сестру Ольгу. Олесь Бердник був одружений двічі. Перша Дружина — Людмила Федосіївна Бердник. Донька від першого шлюбу Мирослава Бердник (1960 р. н.) журналістка. З наступною дружиною його познайомила Людмила Бердник 19 лютого 1972.[2] Другою дружиною була Валентина Сергіївна Сокоринська (1949 р. н.), відома в подальшому як майстриня ляльок-мотанок.[3] Від другого шлюбу мав двох дітей: доньку Громовицю (1973 р. н.), та сина Радана (1985 р. н.). Громовиця Бердник займається дослідженням українського фолькльору, є автором книжок з цієї теми. Бібліографія "Поза часом і простором" "Шляхи титанів" "Стріла часу" "Серце всесвіту" "Подорож в Антисвіт" "Хор елементів" "Діти Безмежжя" "Сузір'я Зелених Риб" "Чаша Амріти" "Остання ніч" "Зоряний Корсар" "Камертон Дажбога" "Заповіт людям Землі" "Альтернативна Еволюція" "Словник Ра" "Вогнесміх" "Пітьма вогнища не розпалює..." "Тайна Христа" "Пісня надземна" "Астероїд Свободи" "Це вогняне слово - свобода" --------- В бібліотеці доступні наступні твори автора: "Діти Безмежжя", роман-феєрія; "Дві безодні", фантастичне оповідання; "Дике поле", історична повість-феєрія; "Дивні Грицеві пригоди", історична повість-феєрія; "Камертон Дажбога", роман-феєрія; "Катастрофа", науково-фантистична повість; "Хор елементалів", фантастична новела; "Хто зважиться - вогняним наречеться", фантастична повість; "Кохана з майбутнього"; "Лабіринт мінотавра", повість-легенда; "Людина без серця", науково-фантастична повість; "Марсіанські зайці", науково-фантастичні оповідання; "Міжзоряна нянька", оповідання; "На вогні святому спалимо розлуку", повість-феєрія; "Остання ніч", драматична поема; "Пітьма вогнища не розпалює..."науково-фантастина феєрія; "Подорож в Антисвіт", науково-фантастична повість; "Поезії", збірка; "Поєдинок на астероїді", оповідання; "Покривало Ізіди", оповідання; "Поза часом і простором", фантастичні повісті та оповідання; "Привид іде по землі", фантастично-пригодницька повість; "Психологічний двійник"; "Серце Всесвіту", фантастична повість; "Шляхи титанів", науково-фантастичний роман; "Стріла часу", фантастичний роман; "Сузір'я зелених риб", небувальщина; "Тартар", драматична поема; "Відслонити завісу часу"; "Вогнесміх", роман-феєрія; "Вогняний вершиник", повість-феєрія; "Законсервована планета", повість; "Зоряний корсар", роман-феєрія; "Чаша Амріти", роман-феєрія.