Павло Байдебура

Обгортка: 
Павло́ Андрі́йович Байдебу́ра (*16 лютого 1901, Нерубайка - 26 січня 1985, Донецьк) — український радянський письменник. Член КПРС з 1926. Народився в селі Нерубайці на Кіровоградщині. Працював шахтарем у Донбасі. 1930 закінчив факультет журналістики Комуністичного університету імені Артема. Автор оповідань про життя донецьких шахтарів та книг для дітей («Діти шахтарів», 1949; «Таємниця степового шурфу», 1956). Павло Байдебура і Донбас Павло Андрійович Байдебура – старійшина донецької української літератури, майстер художнього слова. П.А.Байдебура тридцять років керував різними обласними письменницькими організаціями України, увів у літературний процес кілька поколінь майстрів художнього слова. Така робота забирала надзвичайно багато часу, адже він ставився до виконання своїх обов'язків не формально. Умів бачити у кожному творчу особистість зі своїми болями і проблемами, тому таким теплим і щирим було його слово підтримки, такою виваженою і поміркованою поставала оцінка художнього доробку початківця чи свого побратима по перу. Кидаючи погляд на прожиті роки, сам письменник констатував: “Може б краще було б не керувати тридцять років письменницькими організаціями Харкова, Одеси, Донбасу, а написати 30 оповідань”. Це добре помічено в спогадах С.Бугоркова, сина старійшини донецької української літератури Ю.П.Байдебури та ін. Така робота не залишає по собі нічого такого, на що можна було б подивитися й оцінити, окрім людських доль. Саме на умінні бачити у кожному, хто звертався до П.А.Байдебури як до керівника, людську особистість з її болями, переживаннями, невлаштованостями, наголошують усі, з ким спілкувався письменник, кому допомагав не тільки порадою, але й своїми вчинками. Для цього він не шкодував часу (а його завжди не вистачає): їздив до різних установ Москви, Києва, робив візити до високопосадових осіб донецької влади. Не слід забувати також, що письменник багато віддавав сил, уміння й енергії виконанню різних громадських доручень, піклуючись про житло і побут кожного з членів очолюваних письменницьких організацій і дбаючи, щоб талант оцінювався без усякого прив'язування до пройденого шляху людини: полону та ін. У час загальних підозрінь і психологічної недовіри до кожного Павло Андрійович залишався самим собою – відкритим і щирим, принциповим і чесним. І в ті часи умів підтримати людину, сказати мудре слово поради. Не обійшла і його загальнорепресивна машина – було виключено з партії, звільнено з посади редактора республіканського видавництва (1934 р.). Але його серце не зачерствіло, душа не озлобилась – він і надалі умів забувати про це і знову кидатись на виручку колеги, щиро підтримувати кожного, хто був неправильно поцінований, несправедливо критикований. У багатьох спогадах про письменника підкреслено, що вперше П.А.Байдебура попав у Донбас майже випадково, тому що його приваблював цей незвичайний край своїми просторами, переважанням людей шахтарської праці, щось було у цих велетенських просторах незвикле, небуденне (та й “люди ходять у шкірянках”). І хоч більшість уявлюваного не підтвердилось, а самому письменнику довелось розпочинати трудове життя у шахтарському колективі (Сорокинський рудник шахти No 2 м.Краснодона), Павло Андрійович полюбив Дикопілля щиро. Тому ці місця стають для нього рідними. Можливо чимось вони нагадували “степову Елладу”, в якій народився він, але швидше всього ця прив'язаність стала результатом заглиблення письменника в особливості гірничої праці (адже він починав свою діяльність на одній із шахт), наслідком відкриття ним нових і нових типів людських характерів, гармонія людських стосунків у гірничих колективах. А ще… Уміння шахтарів відчуватит природність художнього твору, адже тоді письменники постійно виступали перед своїми читачами, перетворюючи їх загал у слухачів. Такий контакт дозволяв відчути рівень сприйняття художнього твору. Саме тому вдруге П.А.Байдебура приїжджає (мабуть, доречніше говорити повертається) в Донбас уже цілком свідомо. Знаючи цей край і цілком відчуваючи психологію гірника, письменник підписує угоду із шахтою No 10 про те, що її гірники виконають план вуглевидобутку, а він напише книгу про них. Такі були реалії тих днів, але вони відображали перебіг життя, специфіку суспільних змін. Так чи інакше, але угода була повністю виконана. Павла Андрійовича Байдебуру вирізняла завжди активна життєва позиція, усвідомлення свого обов'язку перед людьми. Він добровольцем пішов на фронт, маючи пільгу – не йти, оскільки був хворий. Досить яскраво зображено його труднощі перебування в умовах окопного життя у спогадах С.Крижанівського. Але це не спиняло письменника, тому що він усім своїм єством усвідомлював: його місце з-поміж тих, хто щоденно наближає перемогу, хто, не шкодуючи власного життя, йде у двобій з фашистами. Щоправда, навіть у ті тривожні дні лихоліття він не покидає літературно-художних пошуків, внаслідок чого з'являються оповідання “Помста” і “Малий Тимко” (це було також виконання відповідної постанови Спілки письменників, пленум якої відбувся 29 грудня 1943 року). Уже наголошувалося, що Донбас для П.А.Байдебури став рідним. І ще одним підтвердженням цього є його повернення у край шахт і териконів 3 січня 1944 року. Навіть транспорт не ходив до Донецька (тоді Сталіно), довелось йти пішки з Нікітовки до обласного центру, не кажучи вже про те, що суттєво поріділи ряди письменницьких лав. По суті Донецьку письменницьку організацію довелось відновлювати заново, кожен крок у її розбудові давався надзвичайно важко: не вистачало коштів на відбудову гірничих копалень, налагодження виробництва металу, електроенергії. Що вже тут говорити про створення періодичних видань, видання творів місцевих авторів! Але Павло Андрійович не втрачав духу. І результати не забарилися заявити самі про себе: Донецька обласна письменницька стає поряд з Київською та Львівською однією з найчисельніших в Україні. Регулярно виходить часопис “Літературний Донбас”, організовано проходять Дні української літератури в Москві, де значну частину учасників становлять письменники-донбасівці. Таким чином літературно-мистецьке життя очолюваної організації виходить на інший рівень: активнішою стає участь її підрозділів в загальноукраїнському літературному поступі. Все це забирало надзвичайно багато часу, тому для улюбленої справи – створення оповідань і повістей залишались тільки нічні години. Поряд з цим були обов'язки як керівника культурної комісії облвиконкому. І тут П.А.Байдебура поставав творчою особистістю: організовано проводяться Шевченківські, Франківські урочистості, відкриваються пам'ятні дошки В.Сосюрі, А.Чехову. Особливо багато сил та організаторських здібностей доклав Павло Андрійович для відкриття в Донецьку пам'ятника Великому Кобзареві. І все ж керівництво письменницькими організаціями, виконання різноманітних громадських доручень, заглиблення у долю кожного члена організації не відсторонило П.А.Байдебуру від активного художньо-мистецького життя. Він досконало вивчив історію Донецького регіону, перебіг подій на його тлі, внаслідок чого так чільно зазвучала тема козацтва у його творчості, проблема першовідкриття вуглевидобутку українцями (“Вогонь землі” та ін.). За його творами школярі пізнавали мелодику рідного слова, заглиблювались у художньо-естетичний мікро- і макросвіт української милозвучності, адже оповідання “Гобелен” і “Дружба” були включені до всеукраїнських підручників. З позицій нинішнього дня і відзначуваного сторіччя від дня народження Павла Андрійовича Байдебури легко простежуються його літературно-художня чільність, велика організаторська діяльність, широчінь людяності його душі, залюбленість у рідний край, уміння бачити в крутозламах історії конкретні події, що пов'язані з досконалістю української душі, українського характеру. Твори Біля врубівки. X., 1931; Вугільні дні. X., 1933; Сюрприз. X. — Одеса, 1936; Гобелен. К., 1940; Земля Донецька. К.—X., 1944; Рідні горизонти. Сталіне, 1947. ------------- Наявні твори в бібліотеці: Книга "Байдебура Павло. Вибрані твори. Спогади про письменника. Статті", за заг. редакцією проф. А.Загнітка. Видавництво - Східний видавничий дім, 2001. В цій книзі є наступні твори автора: Перший терикон, оповідання; Гобелен, оповідання; На пароплаві, оповідання; Малий Тимко, оповідання; Молитва, оповідання; Універсал Гетьмана Богдана, оповідання; Крихта, оповідання; Вогонь землі, уривки з роману "Вогонь землі"; Фортеця, уривки з роману "Вогонь землі"; Колись, у ті далекі часи, спогади. Також ви знайдете спогади про автора та дослідження його творчості.
Доступ заборонено: 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб мати доступ завантажувати файл.

Що саме я повинна прокоментувати?